|
*****
Фешовцю
Ці темні ночі без зірок на небі
Несуть прихований усім багаж,
Щоб потім спавдитись зненацька
при потребі,
Коли засвітить сонце на вітраж.
У снах гуляють добрі – злії духи,
Лякають привиди і креснуть упирі,
Й прокляті душі плачуть щонайдужче
Та просять помогти спокутувати гріх.
А ми ідемо далі в снах до праісторій,
Зникаєм в часі й просторі гуртом.
Ми бачим трупи, труни, крематорій,
Й абсурд театру краємо ножем.
Ми бачим цвинтарі жалобних церемоній,
Вбиваєм Бога в даний постмодерн,
Й зливаємось в десятках тих агоній,
Несемо сонцю надприродну смерть.
Ми мучимо усіх й себе у побрехеньках,
Та віримо у казки стріляних ночей,
Несемо службу часу в побігеньах, -
Скидаємо історію брудну з плечей.
Ми всі згубились в цілях на майбутнє,
Злякались істин складених основ,
Убили віру в щастя самобутнє –
І щоб підняти світ з багнюки знов.
Але ми далі губимось в шуканні,
Хоч рясно істин всіяно кнругом,
Які перечаться навзаєм при єднанні
І граються у битві тим багном.
*****
Треба чесними буть із собою
І для світа у чести прожить, -
Нам піднятись з колін над журбою
Та радість і щастя безмежно творить.
І нехай нам говорять про гроші,
Про рай ідеалів на кожнім шляху,
Та все на папері, неначе хороше.
Потрібно пробить крізь ту темінь глуху.
Нам потрібно як слід працювати
І без огляду просуватись вперед.
Все ж потрібно цей світ подолати –
Не зірватись із траси в еювет.
Нам боротись за наше майбутнє,
Не чекати постійно поблажок згори,
Бо мало із цього проб''ється могутньо
На путнє запалення святкових вогнів.
Присвята
А чорна біль пульсує в нашій крови,
Спустошує собою знищені серця,
Дає конання довге та поволі
Несе на Стікс – на вічнеє гниття!
Минуло двадцять років вже по тому,
А світ випльовує ще досі дикий пил...
Ти скажеш, що воно так – сяк минуло,
Але багато хто безжально швидко згнив...
І де той цвіт чорнобильський лишився ? –
Пустир зелений садить квіточки.
Та люд з будинків десь таки подівся
Залишивши свій дім та спогади гіркі...
Але ті спогади на серце це лягають,
Шукаючи сльозу в замріянім лиці, -
Мені тоді у Львові було, мов у раю, -
Вони ж палали смолоскипами в вогні.
І я лежав в колисочці спокійно
Не знаючи про сльози, горе, голоси.
Я бачив сни майбутнього так мрійно:
Про всі хвороби, що у нас були.
А люд терпів рентгенівське проміння
І мерли, мов комахи, сім’ї та близькі,
Однако инших, знать, вивозили з довкілля, -
Який ж це смак приховано – гіркий !
Такі ровесники6 і я, і той Чорнобиль,
Хоча родитись там та доля не дала,
А винні ті, хто Україну гнобив –
Инакше б катастрофи не було...
Березень 2006 Яремко Андрій – Ярий Львів
Четвертий
Цей світ у безнадійності звалився,
Заніс парад у Києві колись,
Та бета – хвилі теж там завелися
Й осіли в голови і далі понеслись.
Зламали скрізь природу і обійстя,
Знесли здоров’я людям нанівець,
Лишили всюди жовто – зсохле листя,
Та потягнули нам небажаний кінець.
Й пішли далеко за старі кордони, -
В Росію, Швецію і дику Білорусь...
Ми альфа й беті всю війну програли
В незнаній тупости не дуючи у вус...
А все могло іти не так погано,
Та повернути час – завдання не з простих...
Одненька кнопочка... і все кудись пропало,
І люди за тих тридцять подались...
Березень 2006 року Андрій – Ярий Яремко Львів
Чорнобиль
Було в Союзі так багато сподівань
На твою силу, розум і безпечність, -
Тобі всі вірили, на подив, без вагань –
Тебе хвалили за велику чесність.
Минулося .На самоті у пущі ти стоїш, -
Десь здалеку, на польовій дорозі
Видніються сліди машини із горба підніж
Й дорогу водно льодом скуту на морозі.
Нікому не потрібний, кинутий всіма
За ту одну помилку – за людей ти терпиш,
А тут дошкульна й лютая зима
Із півночі холодні хуги вертить...
Там станція стоїть і плаче, мов голодна –
Твоя дочка, а може заблукала лань.
Її будова чудна й неприродна –
Не Божа, а люциперська це дань!
Навколо нас ліси – мутанти світять,
Шалені дози все викручують в шляху,
Прихожих щедро і нещадно мітять,
Проводять з нами найжорстокішу війну...
Усе продовжиться іще десь вісімнадцять років,
Можливо більше (дав би Бог, що ні),
І, думаю, а скільки до чорнобильців зробити кроків,
Щоб ми нарешті виграли у тій війні...
2004
УБН
Я тільки правду знаю – більш нічого…
Я в правді жив і в правді виростав,
Старався не робить хоч краплі злого, -
Тому я серцем чистий світ лишав.
За волю України довго я боровся,
За неї мучивсь в тих концтаборах,
Хоча здобулась, та не обійшлася
Без мук, яких противник завдавав…
Схопили владу ті пост комуністи,
Почали розкрадати Батьківщину по шматках,
А вірі друзі до коритонька долізли
І зрадили ідею на очах.
Та й сина дух в невірних залишився, -
Колишнє КаДеБе готує воїв рать,
А українець самогоном знов залився
Й поїхав на чужину далі срать!..
Хотілось волі – правда не такої;
Хотілось щастя України, та у нас
Багато урків збайдужілих у запої
Звело усі зусилля у минулий час!
Але я переміг тих покидьків суспільства,
Я витримав у бою навіснім,
Я виліз переможцем із підпілля
І висипав у ґрунт зерняток сім…
20. 03.2006 Львів
Новатор
Реальний світ та нереальне існування
Несуть борги, обовʹязки в буття.
Комусь іде до сексу, збочення, вбивання,
Хтось раптом закричить не споєним виття.
І лізе вся планета знов на мене,
Затиснула так хвацько поміж коліщат.
Та далі тисне, дивиться гієна,
Бо вбити хоче море сподівань!
А я все борсаюсь у цьому затисканні,
Та вибратися прагну швидше із багна,
Яке немилосердно тягне у провалля
Де пустка дика, де немає дна!
Але я мужньо із багном воюю,
Шукаю виходу у дивний постмодерн,
Відтягую потужно злобнії кайдани.
Поборюю гарячку часу та мігрень.
І знов виходжу на цупкі простори.
Инакше дивлюсь з подивом на світ,
Несу ту перемогу вкутану у штору,
Доводжу справу до нових воріт.
13.03.2006
Книга
Педагогіці Волкової присвячується.
Студент і бібліотека – нерозлучні,
Та часто біла жертвою стає,
Бо студику, якому вдень так зручно
Небозі спокою нечасто вже дає.
Піде – покреслить та погне ту книжку,
Або ще гірше – знищить всі боки,
Чи десь зламає ненароком ніжку, -
Найгірше: вирве сторінки.
Напише ручкою якісь послання,
Олівчиком підкреслить гарнії рядки,
Але не чує той від книжечки благання:
„Не муч мене, не нищ і не пиши”.
І він з ненавистю цю книжечку мордує,
Коли у бібліотеку рідко в час зайде, -
Себе ж у задоволенні від мук чужих годує
Аж поки з книгосховища останнім не піде.
13.03.2006 Львів
Блюдолизам
Нечесні, злі, фальшивці в світі розвелися,
Паршиві люди хворі на лизню.
Ви покидьки суспільства всюди розбрелися –
Кишить від вас, мов мухами в багні.
Ви – блюдолизи, калоноси ласі й люті,
Не маєте повіки совісти в житті!
Ви Богом вже давненько призабуті –
Нещасні блазні сковані в брехні!
Ви скурилися задля власних задоволень
Пливете в хтивості по річці Лицемір!
Чужі ви до гуманних обговорень –
Так хочеться лизнути грошей кілька мір!
Ви такнете корисливо одному,
То другого похвалите в грісі,
А третього зженете, знать до гробу
Й візьмете гонорари на мільйон собі!
За власні втіхи радо блюдолизи,
За власну користь лізете в гівно!
Не тільки гроші вас псують, підлизи,
А різна користь кличе неземна!
Я люто ненавиджу ваші лиця! –
Ви – морди жаб, обслинені баблом!
Ви – мавпи дресировані грошима,
Що ласо закуповують собі диплом!
Скоти ви скурвлені у часі,
Замучені безправ΄ям в даний постмодерн!
До всього, ідіоти, будете скрізь ласі –
Вас чорт плюгавий так давно пожер.
20.01.2006 Львів
***
Залізний шлях все стелиться за мною,
А час в душі помалу в світ іде
І гнітить нас життя усе ходою, -
Незнане світло стелить у Едем.
Й у світлі цього я іду до скону –
Залізний шлях я орю в небутті,
Щоб в нім знайти якусь підпору, -
Щоб глибше зазирнути в істини оті.
І я блукаю в істиннім чеканні
Аби пізнати щастя від життя,
Але не можу. – З Богом йду в єднанні –
Я зможу побороти зла старе дитя.
5.02.2006 Львів – Сокаль
Андрій – Ярий Яремко
Невизначений тип
Я сам себе з часами не зумію
Втягти в життя та мало розумію
Незнану сутність у феномені своїм –
Чимдалі виростаю – все без змін.
Але все менше я про себе знаю
І чим живу, і чим у світ літаю –
Я десь існую у незнанім світі,
Та лину у свої великі сіті.
Себе ж боюся – лину в несвідомість
Та все заплутуюсь у сітях я натомість...
І знов лякаюсь тих страшних глибин,
Однако мучусь у продовгости хвилин.
Себе не знаю і не знатиму предовго,
Бо світ глибинний та занадто довгий,
Що я заплутався давно в собі
Й не знатиму чи дізнаюся про це в землі...
27.03 – 28.03.2006 Львів |
