|
Історія творіння
Страшний був час…Страшне було правління,
У космосі неспокій скрізь все вирував.
Жилось не знати як тим сотворінням,
А час усе нещадно убивав.
Все билось в радости й страшній печалі,
А Космос так стогнав вже не одні віки
Й виписував на серці Всесвіту нові скрижалі
Історії творіння та своїх думок.
Та вітер далі все закручував планети,
Притягував до себе гаснучі зірки
І грав прекрасно на старих кларнетах,
Збираючи до горстки клапті пустоти.
Творилися світи,які не виживали,-
Росли та умирали не встигнувши прожить.
Вони буття правічного ніколи тут не знали,
Коли з гармонією так перлися дружить.
І так творився світ із гелію та водню-
Десь скупчувався в хмари та зірки.
А потім знов завалювавсь в безодню,
Ламаючи планети на малі куски.
Проти сучасности
Буття іде у творчости помалу,
Лиш я постаршав і зробивсь не той,
Та написав віршів уже таких чимало,
Щоб мати ворогів серед людей.
Життя іде ,а я все далі той романтик
Серед поетів,що так тягнуться в модерн,
Де субкультури пролітають повз нових галактик,
Де світ надвоє знов чомусь подерсь.
А я живу у дев’ятнадцятім сторіччі-
Лиш все те переношу на сучасний грунт.
Моя душа літає у далекім Межиріччі
І виплавляє з всього надміцний чавун.
Але сучасність б’є по тім обличчі,
Та не дає в найглибші ті заглибитисьсвіти
І тим душа страждає тут найбільше
Й пручається надалі в постмодерн іти.
Шлях перемог
Листопад-місяць той мінливий
Лиш робить перешкоди у гнилім житті.
Він завжди для людей такий брехливий
У своїм вітрянім страшенному витті.
Та ми несемо радість в вічний водограй,
Ростемо вбуднях сяючи в безодні
І думаємо,що відвідаємо щирий Рай
Завжди для нас такий природній.
Ми йдемо у майбутнє впевнено і гордо,
Несемо щастя в розмальованім мішку.
Ми мов співці-могутні барди
Шукаєм долі в довгому шляху.
А перед нас ліси,степи і гори
Сіяють подвигамиясно в майбутті,
За ними болота,пустелі та дрімучі бори
Так стеляться у вічному своїм бутті.
А ми йдемо вперед для перемоги
І битись рвемось впевнено у бій.
Ми будемо боротись до знемоги
Допоки виточать із нас життєвий лій.
9.11.2005 р. Львів
Українцям
Ви всі єднайтесь у новім чеканні.
Щоб Україна перестала так тужить,
Бо треба у новому світі добре жить
У щирім українськім згуртуванні.
Не треба врозбраті всяк час казитись,
Бо ворог спільний цього лиш чека
І треба воєдино нам усім улитись,
Щоб ворог спільний нас не подолав.
Єднаймось в праці і нових ідеях,
Пильнуймо нашу владу тую повсякчас,
Щоб та не зрадила у відповідний час,
Купаючись собі у вічних привілеях.
Пильнуймо все,заради чого жили,
Та мерзли на Майдані-символі отак,
За що кипіла кров у наших жилах,
Й того,кому сказали разом “ТАК!”.
29.10.2005 р. Львів
Із циклу „Гімн коханню”
Володар Всесвіту
Любов моя з роками не згасає,
А більш поширюється у душі моїй
І сила дивна в серце прибуває,
Та волю акумулює на діяльність – біль.
І я мотаюсь в вічному натхненні,
Несу життя в суспільному бутті,
Підношу світ з багна і до прозріння
Підштовхую людину з вічного гниття.
Але ті сили мають з часом розлетітись
І внести зміни в ладі на добро.
Я – мов Месія – нищу злії сіті,
Виполюю бур′ян і знищую Тавро!
Я – Вчитель Світу, Грізний Реформатор!
Я Князь Планети, Вічний Пілігрим!
Але Я справедливий й добрий є Диктатор,
Бо знаю Світ у тім потоці рим!
І в кожну душу можу Я заглянуть,
Здійснити мрії кожного з людей,
Та, навіть ті, що встигли швидко стануть –
Я швидко здійсню для своїх дітей.
І тим Я підкорю усі – усі народи,
Усі планети та галактики здаля,
Усі підуть за мною й нові моди
Знесуть стереотипи серед цього дня.
А все це робить вічнеє кохання,
Несе натхнення ці творить діла,
Підносить світ до дивного єднання
І робить інші казусні діда
14.03.2006 Львів Андрій – Ярий Яремко
В році Пса...
Новий вже рік товчеться за порогом
Та стука в наші двері кулаком, -
Нетерпиться йому так привітатися із гномом,
Та притрусити ще новим сніжком.
І що нам принесе – нам невідомо,
Але, гадаю, щастя, радість і тепло,
Багато друзів, грошей та знайомих,
Фортуну осідлає, щоби нам везло.
Можливо дасть квартиру. Непомітно
Знесе цензуру у моїх віршах,
Додасть ще трохи слави принагідно
Й розірве невезіння пополам.
Можливо передасть в четверті курси
З пристойними оцінками в житті,
Везтиме у простори незабутні,
Щоб дні тут не здавалися такі нудні.
А може...Що ще вигадати можна,
Коли бажань є тямуща тьма.
Собака ж правитиме в нас вельможна –
Тварина тиха, лагідна, м′яка.
*****
Революційний дух живе у нас надалі,
Бо живить та надія повсякчас,
Що ще ми зможем відійти від гнилі
Великої кучмістської доби.
А роки йдуть й не зроблено чимало,
Зневіра полонила душі поколінь,
Бо опозиція наставила тій владі купи палок,
Щоб кожен в владу кидав хоч зневіри тінь.
Але за рік не так багато зробиш,
Коли у тебе скрізь навколо вороги,
Коли між зрадливих союзників ти бродиш,
А серед депутатів розвелися дураки ?
Коли живеш на волі у неволі
Й боїшся дати відсіч своякам,
Коли женеш в погибель ту поволі,
Покинувши рішучість в посміх пиякам.
19.11.2005 Київ Андрій – Ярий Яремко
В бібліотеці
А день цей котиться помалу,
Вже сутінки крадуться під оце вікно,
Десь дюди із книжок виписують жимало
Й нанизують у пам’яти новий вінок.
Тут світла є багато на навчання –
Воно яскравістю горить у тисячах зірок,
Тут люди вчаться того виживання –
У світлости ми робимо тут перший крок.
Ми люди світла та книжкові діти
Несем знання у світле майбуття
І знаєм, де його в житті подіти,
Хоча не дінеться ніде оце знання...
А день цей котиться помалу,
Вже сутінки злітають на оце вікно,
Десь люди із книжок виписують чимало
Й нанизують у пам’яті новий вінок.
9.11.2005
Проти сучасности
Буття іде у творчості помалу,
Лиш я постаршав і зробивсь не той,
Та написав віршів уже таких чимало,
Щоб мати ворогів серед людей.
Життя іде, а я все далі той романтик
Серед поетів, що так тягнуться в модерн,
Де субкультури пролітають повз нових галактик,
Де світ надвоє знов чомусь подерсь.
А я живу у дев’ятнадцятім сторіччі,
Лиш все це переношу на сучасний грунт,
Моя душа літає у далекім Межиріччі
І виплавляє з всього надміцний чавун.
Але сучасність б’є по тім обличчі,
Та не дає в найглибші ті заглибитись світи,
І тим душа страждає та найбільше
Й пручається надалі в постмодерн іти...
Тринадцять
Коли тринадцятий минало,
Я пас в науці закордон.
Мені усього було мало –
Наука краща стала, ніж гормон.
Тоді я в Польщі добре розвивався
І ріс в знаннях нових своїх,
На психіці чужій я знався
Та розрізняв, де намічався гріх.
Я став цікавим до життя,
Амбітним, чесним і відважним,
Розважливим та здібним – не дитям
Хотів я бути, а поважним.
В науці за кордоном я відтак ожив,
Почав я вільно та просторо почуватись,
А на Вкраїні вчитель той морально бив
І не давав нормально розвиватись.
Однак у Польщі педагогіка не та –
Вона гуманна, добра й вельми чесна;
У неї вже инакша намічається мета –
„ Ми маєм учнів тут чогось навчити”.
2006
У новім Році буде тут сутужно
І кров у ріки буйні потече,
А Кандидат в Єдині вирветься знов мужньо
Та знову демократію знесе.
Він битиме нещадно і нестерпно,
Звезе всіх дисидентів в Соловки
І правитиме вічно, а посмертно
Йому геройський орден подадуть.
Він вмиється у крови ненаситний,
Впиватися вік буде в радощах й теплі,
Бо ми програємо в оцій великій битві
Й укинуті ми будемо у карцери дурні.
І ми страждатимемо довго – довго ,
Аж поки мир нам знову не прийде,
Допоки щастя тут не прийде скоро –
Дорогу вірну радість все ж знайде.
Безістинна істина
Вже третій рік ми дружимо з тобою,
Несемо слово людям для життя,
Шукаєм розірвання світу з нелюбов''ю,
Підносимось до щастя втечею з гниття.
Ми ганимо чиновників за бруд і гроші,
Обізнаність пихату сховану у лід,
А хвалимо Закони світлі й Божі,
Щоб відійти до вічности – у Вічний Світ.
Ми лаємо неправду ту повсюди,
Ненависть ковану у сталі та багні,
Але не слухають нас ненаситні люди –
Багато в світ цей вилилось брехні.
Ми знаєм істину, хоча не уявляєм,
Які нас небезпеки кличуть з небуття,
Бо вічно в романтичности літаєм
Рвучи в собі непорване шиття.
Живемо в світі пристрасти й любови,
Гріхи йдуть в підсвадомість, а весна
Несе ту втіху купану у крови
Для тих, хто зачепивсь за гроші і закони,
Яких ще не писала крижана зима.
Та ми, не скурвившись, все дружимо з тобою
В четвертий рік ідемо у життя...
Ми ще не раз опинимось у бою
Посеред злости, лінощів, лайна!
Vanitas
Ми всі нечасто думаєм про щастя,
Бо гроші сиплють полиск руйнувань,
Й не знати, як воно колись минеться,
І пройде поміж наших чорних знань.
Ми в суєті не знаємо повік спокою,
Трясемось за багатства неземні,
Та тягнемо нещастя за собою, -
До смерти тихі – вічно мовчазні.
Ганяємось за славою отак повсюди –
Знаходим долі збиті черепки
І йдемо присоромлені повз люди
Шукаючи незнайдені іще зірки.
Ми думаєм, що гроші все пробачать,
Та з часом ті вбивають й на очах
Гвалтують долю, що за нами плаче,
Бо вогник совісти у нас давно зачах.
Ми робимось черстві, глухі і ненависні, -
Захланність розпирає зсохлий рот,
Валюта здобувається нечесно
І тягне душу в пекло за відстріл чеснот...
Як це було...
Життя несеться в буфонаднім карнавалі
І кличе до буття пасивних діячів,
Несе цей світ із замкнених підвалів
До світла, щоб писати знов вірші.
Бурлеск так сиплеться відтак навколо,
А ми у бубни втарабанимо буття,
Й підемо у танок, сформуєм коло –
Заглушим внутрішнє своє виття.
І вчворим балаган веселощів й забави,
Знесемо норми та відкинем у кювет!
Зберемо друзів й поговоримо вербально,
Щоб хтось вчергове вигадав новий сюжет.
Зламаємо табу й прорвемось в Рубікони,
Відійдем в п''яні стани кайфу майбуття,
Зайдемо у метро, в старі вагони
Й напишем нові вірші – це ж херня.
*****
Лекції йдуть так нудно сьогодні,
Усі позіхають, куняють та сплять
А дехто на парі, як завжди, голодний,
Жує ті канапки, й дістає з – під стола.
А люди все сплять з головою на парті,
Вживають книжки з філософським смаком;
Роздає хтось з азартом помічені карти,
Та торгує активно дешевим добром
Хтось мріє про гроші, дівчат і будинки,
Про сон, що утік ізлякавшись рання,
Про ті надзвичайні Геркулесові вчинки,
Про те, щоб у голову вкрадались знаня.
А лектор городить про великії речі,
Які пропускають студенти повз вух
І ми не несемо неправди до печі,
Але всі конспекти попалим в вогні.
Та дехто на дворі прогулює пари,
Й не хоче спішить на всі лекції так,
Бо на всіх ті студенти забили і в чарах
Андрія готують зустріти – ще б пак!
*****
Сьогодні гумор розпирає нашу пару
І Мошко заливає сміхом всіх і вся,
Та додає багато дров до того жару,
Й не знає де поділася межа.
Постійно нуду розганяє він, мов дурень
Й отак блазнює хлопець недарма,
Та ображає лекторів на парі здуру,
Що ці виходять зленькі із лайна.
А він ся тішит кожної години,
Та розливає дикий сміх на лекціях сумних,
Але нелегко нам обходиться людина,
Яка не розуміє доброти чужих.
Циганка
Гарна дівка. Гарно нині чеше
Про різні ідеали у житті,
Але насправді маску з себе теше,
Та йде пихато радо у гімні.
Я бачу офіційність, збайдужіння,
Обличчя кинуте в брехливість та гниття…
Ти йдеш, дитино , впевнено до тління
Та не дойдеш до того пізнання.
Тебе не знайдуть у старих готелях,
Бо ти гординею, мов мохом, обростеш
І ти не знайдешся в найкращих вже борделях –
Ти все продажно тихо обійдеш.
Мене таки дивують риси ті обличчя,
Коли вдягаєш маску для людей,
Й коли до всіх так солодко мурличеш
І опускаєш голову до тих грудей.
Мене лякає погляд навіжений,
Який сповняється жадобою грошей,
Яка ж ненависть кличе прокажену,
Бо ладна ідеали ти покинуть навмання.
11.04.2006
*****
Життя не знає правди. Все незмінно
Іде так монотонно день у день,
А люди нищать радість неодмінно,
Та кличуть із запою ту мігрень.
Ми бачим Справедливість зв''зану шнурками.
Любов повішану на гаках проклинань,
Як та Ненависть ходить поміж нами
Й спокушує зірвати з прірви гань.
Ми чуєм зойк Надії на розп''ятті,
Знаходим Віру вбиту й на очах
Маліє світ в безжальному сум''ятті,
Який так прагне кайфу і розваг. |
