***
Минає все, без слів, невідворотньо,
Минає щастя і кудись летить,
А час ламає нас на поворотах
І тихо мстить...і тихо мстить.
Що робити?
Що ж робити у дивному світі,
Де лишають постійно одвічних свобод,
Де розставлені злого є сіті,
Де кубляться рої незакутих заброд.
***
Минув мій час, минули світлі роки
І знов лавиною завалює цей град, -
Додалось за життя іще мороки,
А я біжу на старт... Мої діла - на спад...
***
Життя посунуло лавиною на мене
І хоче знести вже з лиця землі.
А світ, від каруселі вже зелений,
Від наших дій давно вже потеплів.
***
Збиваю вічно час життям, мов кеглі,
А він іде незрушно все вперед
На дикі відстані такі відлеглі,
А потім переможно їсть цей перемоги мед...
***
Ці вічні мряки линуть до мерців,
А ми й себе вже тягнемо до смерти:
Такі не завжди вічности жерці,
Бо хочуть швидше за усіх померти.
***
Це життя не варте і крихти всього,
Що буде у небі чи може у пеклі.
Тож нащо нам жити: нам жити чого?
Навіщо ж ті битви постійні й запеклі?
***
Кричить на мене день невідворотно,
А я йому нічим не завинив -
Хіба - що часом на усе холодним,
Що в диких нетрях світ цей загубив.
***
Без життя ми пульсуєм у даному світі
Й без світла у темінь крокуєм вперед,
А далі в диявольські падаєм сіті,
Щоб їсти досхочу кривавий той мед.
***
Живу й конаю тихо одночасно,
Несу свій страх в галактики старі
Й не відаю від чого так буває страшно -
Можливо від дзеркал брехливих і кривих.
***
Ми не так народились на світі
І не так споглядаємо сни,
А тому із цим світом не зжились:
Тож для чого чекати весни?
***
Мене скував той страх невідворотній
За те, що не зробив іще багато справ
У тих бігах щоденних й поворотах:
А я ж не вклавсь в життя...Іще не вклавсь...
***
Кричить на мене день невідворотно,
А я йому нічим не завинив-
Хібащо часом на усе холодним,
Що в диких нетрях світ цей загубив.
***
Здається, що цей світ чучуть здурів,
Занісши все в всебічне на узбіччя,
А час гадюку для життя пригрів,
Щоб кинути усіх в провалля потойбіччя.
***
В житті можливе все, проте потрібно
Знайти середину в своїй душі
Й гармонію з природою незмірну,
Щоб потім душу не ховати в комиші.
***
Десь хміль зарився в мене в голові,
Подавсь по нервах у закінчення нейронів,
А світ навколо мене вже зіпрів,
Краплинкою розлився на мільйони.
***
В житті багато диких потрясінь,
Які женуть лавиною у наші душі,
А ми плетемо перемоги волосінь,
Щоб душі врятувати відчайдушні.
***
Бреде цей світ до заходу помалу,
Пожовклим листям тихо шелестить.
Життя зробило помилок чимало,
А світ пришвидшено на захід вже летить.
***
Ще не знайшов я спокою в своїй душі -
Проте чи варто спокою отак шукати.
Я хочу без спочинку рвати у бою
Міцніші в світі металеві грати.
***
За кого маю голос я відати,
Щоб потім голову не гризти з-за проблем?
А хто найкращий? Та таких немає:
Є кращі з гірших носії дилем.
Епоха постмодерну.
Гнилим прийшов цей постмодерний час
І цвіль поїла геніальні всі роботи
Й радіє тому, попиваючи десь квас
З загірклим у ротах шматком нудоти.
***
Живеш...Для чого?Але ж ти не знаєш,
А, зрештою, й цікавості давно нема:
Ти ж кожен день, людино все чекаєш,
Чогось важливого, а йде уже зима...
***
Зійшли роки в обочину. Спочинок
Нам за горами тягне всіх сузірїв шлейф
І це життя складається в малюнок,
Який у пам''ять має глибоко ввійти.
***
Даремно гублю час попід ногами,
Несу свою турботу на тугих плечах:
Така робота нас гнітить роками,
Проте ми вперто йдем вперед з вогнем в очах.
***
Вже надоїли кляті викрутаси
Ненависних людей з шматком лайна в зубах:
Бабло, лисбійки - ти ж до того ласий...
Я ж навіть і не знаю чого в тя нема!
***
Живим є той, хто прагне перемоги -
Вона ж скріпляє, сили додає,
Лікує душу у її знемозі
Й париносить лаври на твої плаї...
Кермо життя
Постійно боляче життям цим керувати,
Постійно склоки, сварки чи ножі,
А нам й хвилини не дається марнувати,
Бо катер знов на скелі понесе.
Культура і смак
У нас життя вбудовує смаки,
А ми їм дико все противимося далі.
Культура й смак є вічності брати,
Які туди й крутитимуть педалі.
***
Ця кожна мить єдина й неповторна
І кожен рух не вічний на загал.
Шляхи є різні. Вивихи гвалтовні
Для подорожніх звичні на старих стежках.
Перед кінцем.
У сплячці світ зненацька опинивсь,
Приніс скрізь ретардацію зогнилу.
Хтось щось зробив, над світом показивсь
Та не хотів копати людству ще могилу.
Трошки про сміття.
В смітті ми потопаємо весь час -
Воно є альфа і омега існування.
Ми садим квіти все на смітниках*:
Позбутися сміття - це часу марнування
* - цитата польського письменника Ружевича
Примхи життя.
Життя несе на стало нам сюрприз
І вміло розставляє скрізь капкани.
Воно не слухає нікого. Ваш каприз
Фортуна й Випадок одразу приарканять.
PS
Існування може бути не надто даремним,
Якщо ти подбаєш про себе хоч раз,
Проте все чкурнути так може в нікчемність -
Це мабуть поразка, парнас і маразм.
Безчасся.
Зогнив навіки час теперішньої миті:
Її нема, не було і не буде
І контури, у неї назавжди розмиті,
Ці люди з часом вже колись забудуть.
Ретардація часу.
Тягучий день минув собі повільно,
Мов клята сопля він повис у невіданні,
А стрілка йде у такті мимовільно -
Розплилось всу у дивному чеканні.
Ціль.
Прийди, знайди, здобудь таки себе
Й не бійся переходить різні Рубікони!
Допоки в світі ціль людина не знайде,
Її шмагатимуть нагайками закони.
Проковтнуті.
Я знов в міжчассі нагло потонув,
Пішов у пропасть того забування,
Бо час і світ цей Всесвіт проковтнув
Й прирік усе на кляте вимирання...
Міраж.
Ми йшли. Ми просто йшли поперед себе
І вірили у світле майбуття,
А світ нас намагався попередить,
Що вічність вища за якесь життя...
3.12.2007 року
То що ж життя?
Життя - це незбагненна в світі річ
І зрозуміти важко сутність із роками...
То що ж життя?Це фатум, кара, гріх
Чи може розкіш, слава, п''єдестали?..
13.12.2007 року
***
Роки врубали досвіду мені
Й тепер я став серйозним поміж вами.
Усе старе загинуло тоді,
Коли момент цей опинився за горами.
Щоденна суєта.
І знову день красується на ранок,
І знову суєта всіх кличе на балкон:
Потрібно вмитись, одягнутись й по сніданку
Пуститись в путь немов на полігон.
Вона ж Фортуна.
Живеться добре, зле чи непогано,
Живеться класно, може сумно, чи ніяк,
А може весело буває поміж нами...
Фортуна міниться. Вона немов маньяк.
***
Бо кожен фініш - це по-суті старт...
Ліна Костенко
Ми стало йдем до свого фінішу буття,
І вірим, що цей фініш стане слави стартом,
Проте не всі здобудуть славне визнання -
Життя ж усяких жертв на світі варте...
20.12.2007 року Львів
Пізнай!
Минає рік. Наступний насуває,
А ми лишаємося жити у пітьмі,
Бо часто ми себе таки не знаєм,
Тому й купаємося часто у гімні.
Novum.
І знову день спалився і до сну
Вже хилить ніч така в житті ледача,
А новий прийде скоро. Лиш весну
Не швидко ця земля таки побачить.
Дій!
Чекай моменту!Скільки вже його чекати?
Навколо ж пекло, пиха, злісний гніт...
Навіщо ждати, поки нас почнуть вбивати
Моралями. законам, щоб викинуть за пліт!
Три дні.
Минає рік. Поволеньки відходить
У безвість все, що сталося тоді.
Ще днів зо три від нового нас ділять...
Можливо краще стане, ніж в оцім.
28.12.2007 року Львів
***
Куди тебе несе в житті людино?
Куди ти линеш, як борня і так при нас?
Чекай, спинися, бо уб''ють за днину -
У тебе кращий ще лишився шлях.
31.12.2007 року Львів
Щастя.
Ми часто думаєм про щастя у житті...
Та що ж воно за сутністю так?
Це успіх у роботі, злагода в сім''ї?
Чи може ще щось щастям зветься вже віки?
3.01.2008 року Львів
Спомини
Минаю місто, що Сокалем звнться,
Минаю спомини в живуче майбуття.
Думки ідуть у бої невеселі
Й лишають нас без п''ятого чуття...
8.01.2008 року Сокаль
Куди ми котимось?
Куди ми котимось? До пекла чи до Раю?
Чи може сунемо в інкогніто-світи?
Чому мораль у нас уже вмирає?
Чому без неї так несемось ми?
Чому цей світ так котиться до пекла?
Чому ми вбивці, злодії? Чому?!
Чому в боях так кулі косять нас запеклі?
Чому загарбують й загарбуємо ми?!
Чому ми боремось за правду повсякденно?
Чому неправда косить нас в гроби?
Чому ми робимось такі нікчемні,
Коли пригнічують якісь жлоби?!
Чому не бачимо у влади допомоги,
Коли на владу робимо вже енний рік?!
Чому нас зневажають до знемоги
І до знемоги зневажаєм ми калік?!
Чому ми котимось з поспішністю до пекла?
Невже не знаєм правди ми?! Чому?!
Чому ми правду цю вбиваємо запекло?!
Чому так є?! Чому?! Чому?!!
15.01.2008 року Львів
***
Ми ріжем час, щоб вижити. Одначе
Постійно доганяє факт і знову каяття
У душі лине ці такі ледачі...
А час летить й немає вороття...
16.01.2008 року Львів
***
Живеш і дусиш в серці щохвилини
Невпинний біль, що точить пекла ніж,
Однак так хочеться щоднини,
Щоб серця клятий біль укинути у піч.
11.01.2008 року Львів
Призначення
І вкотре все завмерло у чеканні,
І вкотре світ призначення свого чека,
Але коли цей день для нас настане?
До того часу пройдуть не віка...
17.01.2007 року Львів
Душа
Вогонь розпалює борню у наших душах,
В якій не раз приходиться вмирать,
Проте душа є вічна і насущна -
Вона безсмертна. Їй на смерть насрать.
18.01.2008 року Львів
***
Я залишив в минулому старі думки,
Лишив й пішов нового щастячка шукати
Та тяжко в світі щось нове знайти -
Тут швидше можна заблукати...
23.01.2008 року Львів
Це енний раз в житті четвертий
Четвер насунув нищечком до нас
Ікличе всіх втонути в його нетрях.
Життя покличе в боротьбу не раз..
Четвер - це енний раз в житті четвертий.
23.01.2008 року Львів
За плечима
Чекаєш часу смерті щохвилини,
Ще вдих і видих наче залишивсь,
Останній поштовх серця. Ще єдиний...
Ще м''яз останній враз не скоротивсь...
27.01.2008 року Львів
Клубок спогадів
Розряд напруги того почуття
І вольти спогадів по дротах линуть.
Життя - це спогадів клубок...Стезя
Іде в минуле й в порожнечі гине...
29.01.2008 року Львів
У спогадах дитинства
Колись інакшим світ здавався дітям нам,
Колись усе не так було. Часами
Цей сум бере нестерпний пів життя,
Лиш спогади із мозку не зникають...
30.01.2008 року Львів
До світла
Сунь світло вітле ближче перед себе,
Бо темінь може щастя притупить
Об твої кості не завжди веселі...
Понурість темна навіть може вбить.
31.01.2008 року Львів
Всесвітня буфонада
Усе дереться тупо на дрібні шматки.
Усе товчеться у тваринному екстазі.
Цей світ не має вже куди піти-
То де діватись? Злитись в унітази?
30.01.2008 року Львів
***
Укотре життя іде шкереберть
І кришиться сите на друзки чекання.
Сумління зв''язати потрібно на жердь -
Інакше втече у пропасть ридання...
31.01.2008 року Львів
Кретинство сьогодення.
Кретинство світу знищило усе
І кинуло розумних тут на погибання.
Ми гнити будем у труні живцем,
Бо мудрі не потрібні світу в сьогоденні.
31.01.2008 року Львів
***
Минув вже місяць з часу незнання,
Минув й кудись у світ собі подався,
Хтось вже наблизив час до каяття,
А хтось в житті таки зламався.
Хтось вліз у бійку дику і в борги.
Хтось на роботі не на жарт накрався,
Хтось не простив таки чужі гріхи
Й без сповіді на Божий світ подався.
Та хтось живе і мучиться, іде
З хрестом великим у буття далеке,
Та чи він істину іще знайде?
Чи пройде шлях повінця дикий?
31.01.2008 року Львів
До кінця
Бредеш по лезу білого буття
І лізеш перед себе впевнено у пекло...
Усе іде до вбивчого гниття -
Скажу, людино, я тобі відверто.
7.02.2008 року Сокаль
***
Минули роки спогадів святих,
Минув дитинства трепіт нездоланний.
Минулого ми стали тінню вже для всіх
Та перейшли на другорядні світу плани.
8.02.2008 року Сокаль
***
Минає час у дикому кружлянні,
Летить в скаженнім темпі уперед -
Тут не дають вже результатів різні умовляння -
Життя так мчиться впевнено в кювет.
9.02.2008 року Львів
Доля
Кінець усього доброго. Лиш ми
Надовго в світі тому причаїлись
Все сподіваючись лишитися людьми.
Проте ця доля так на любство з''їлась.
10.02.2008 року Львів
***
Світи несуться в безвісті буття.
Кудись пливуть у простори прозріння.
Вже народилось еволюції дитя.
А значить проросло життя насіння.
10.02.2008 року Львів
|
